Спиртне

Зубрівка країна

Давно хотів познайомитись із цією травою, вивчив описи, фотографії. І ось, у черговому поході на поля (відео нижче), вона раптово з’явилася у мене на шляху. Популяція виявилася невеликою, зростала на площі, може, метрів п’ять квадратних. Оскільки був час цвітіння, я не став багато її збирати, взяв лише кілька травинок. Решту залишив визрівати.

Як розповів у відео нижче, проба на смак задоволення не принесла, навіть якось подурнішало. І не дивно – у складі кумарини, алкалоїди. Саме тому її і не їдять більшість тварин, тільки зубрам ця трава до смаку.

Головне, що на той момент я почерпнув — це побачив умови зростання, зрозумів, де її можна шукати в принципі. То був вологий луг.

І одного разу, проходячи по схожій місцевості, мені на думку раптово спала на думку, що тут має бути зубрівка. Відразу зійшов зі стежки в траву і метрів за три знайшов зубрівку, буквально з десяток кущиків. Потім обійшов всю округу, уважно переглянув усе. Хоч і умови були однакові, а більше не знайшов ні стеблинки. Ось така містика.))

Повернувся до першої популяції я в середині літа і зібрав траву зубрівки з насінням. Потім посіяв в іншому схожому місці, ближче. Тепер чекаю на появу нової популяції.

Відрізнити зубрівку від інших злаків не складно, у неї дуже коротке стеблове листя.

Спиртне я практично не п’ю, так що на горілці якщо і наполягатиму, то небагато. Використовувати думаю в безалкогольних напоях і як приправу до соління та гарячих страв.

Якщо у вас є досвід використання зубрівки, поділіться будь ласка в коментарях, або напишіть мені у ВК.

Рекомендую статтю “Будра плющевидна – бур’ян і магічна трава від 40 недуг.”

Якщо публікація Вам здалася цікавою, не вважайте за працю натиснути “палець догори”. ))

Підписуйтесь на канал, будуть інші лісові цікавості.

Моя сторінка у Вк https://vk.com/bobkov.andrei

Так і має бути. Уес Андерсон — це наше все серед кідалтів і анфан териблів. Він вміє керувати милою хохломою та кілометрами відомих осіб з тією ж легкістю, з якою новий “Need for speed” обдирає весь жир “Форсажу”. На його фільмах або розчиняєшся без залишку, або сидиш, як дурень. Зламайте себе – розчиніться. Буде про що згадати!

У нього завжди так, як у наперсточника, у якого під кожною ємністю по горіху і всі не ті. Наш час. Дівчина з книгою приходить вклонитися пам’ятнику, який переносить глядача в 80-ті, де автор книги читає онуку і вам спогади про 60-і, в які він познайомився з портьє з 30-х, який є головним героєм. Але не в будинку, який збудував Джек, а в готелі «Гранд Будапешт».

Думаєте, Угорщина? Думати шкідливо. Заклад розмістився в м’якотці вигаданої держави Зубрівка — на тлі гарно намальованих на заднику гір. Держава ось-ось захоплять цілком реальні нацисти, але життя все одно б’є таким ключем, що інший Тарантіно закачається. Картини крадуться, шахраї буянять, невинні сидять, мораль зникає і над усім пиляє Камаринська. Чистий балаган.

Точніше, балаган, звичайно, брудний, а от радість від нього — просто кришталева.

Кажуть, Тарантіно все ще 15 років, і він слинами захлинається. Так ось Уесу Андерсону років цих натикало не більше десяти, і він будь-кого може без залишку занурити в лялькові пристрасті. Власне, таким ляльковим дурдомом і постає цей дивовижний фільм, що нагадує разом і Квентіна, і Гая, і Роберта і ще багато людей-пароходів.

Є відлуння Цвейга, є майже відчутна Австро-Угорщина. Є дурість, маскарад та порційне божевілля. Нема хіба що часу перевести дух і на всю цю красу фундаментально в’їхати.

Кількість зірок у кадрі просто непристойна. Навіть банальне «чого бажаєте» тут відіграють усі лауреати великих статуеток і жирних премій. Станіславський міхуриться від щастя, так. Це скандальному блиску не вистачає цілісності, але йшов би лісом той, кому це завадить.

Едріан Броуді в безглуздих вусах. Віллем Дефо наперевагу з позолоченими кастетами. Том Вілкінсон трансформується в Джуда Лоу і назад. Едвард Нортон – взагалі душитель свобод. Тільда ​​Суінтон носить півтонни старечого гриму. Рейф Файнс спить із пенсіонерами заради іміджу та в ім’я душевного тепла. Харві Кейтель татуйований, суворий і геть-чисто чоловік!

Все це можна вмістити в маленький шматочок екранного часу, а там цих шматочків — на цілих 100 хвилин радості і щастя. Гімн ескапізму, пісня про модернізм, свиняче захоплення та чорняча заздрість.

Якщо ви все ще вважаєте слово “кідалт” образою, готуйте собі труну. Дубовий. З віньєтками.

Тож бігом на перегляд. Спотикаючись і верескуючи.

На прес-конференцію “Готелю” було не пробитися. Що там! За годину до початку великий прес-зал Берлінале тріщав по швах. Чекали на Уеса Андерсона, Рейфа Файнса, Білла Мюррея, Сіршу Ронан, Едварда Нортона, Тільду Суінтон, Джеффа Голдблюма та Віллема Дефо. Мюррей, у якого давно склалася репутація похмурого самітника, прийшов, пробираючись крізь своїх фанатів (на вулиці ходили хлопці, одягнені мисливцями за привидами).

«Щоразу, коли Уес знімає кіно, потрібно створювати для нього додатковий всесвіт!» – зізнається продюсер Джеремі Доусон. Цього разу режисер черпав натхнення із романів Стефана Цвейга, про що повідомив таке: «Стефан Цвейг не був популярним в Америці, але кілька років тому його романи знову з’явилися у пресі. Думаю, європейці дивуються, що в Америці його не знають. Мені сподобалися його романи з перших сторінок, я закохався у його мемуари. Наша історія ніяк не перетинається з його книгами, мені хотілося просто зняти свою версію його сюжетів».

Вибираючи натуру для зйомок, Уес рився в архівах Бібліотеки Конгресу, де натрапив на фотографію універмагу в німецькому місті Герліц. Ось він і зіграв у результаті готель «Гранд Будапешт», причому художники-постановники задіяли практично всі елементи старовинної будівлі, навіть аж до люстри.

За кадром Андерсон грає Державний академічний український народний ансамбль «Україна» ім. Л. Г. Зикина. Балалайки постійно нагадують нам про те, що Зубрівка — це забута богом східноєвропейська країна. Про країни зайшла розаговір в Андерсона з Біллом Мюрреєм. Режисера запитали про те, як йому вдається збирати такі зіркові склади, але тільки-но Уес відкрив рота, його перебив Мюррей: «Сам не розумію! Нам обіцяють дуже багато годин зйомок та дуже маленькі зарплати! Ми на чайові більше витрачаємо, ніж Уес нам платить! Андерсон сміється, але відповідає: А пам’ятаєш, ми в Індії знімали, у тебе було роботи на пару днів? А ти весь місяць залишився». Мюррей гуркотить: «А з „Містером Фоксом“ ти нас по всьому світу повозив! Спочатку ми сиділи на фермі, потім довелося летіти в Англію на озвучку, потім до Парижа. У результаті там 40 хвилин роботи, тут 30 хвилин, але по всьому світу!

Подібний вибір забезпечує небувалий приплив зірок на червону доріжку: Рейф Файнс, Джуд Ло, Оуен Вілсон, Тільда ​​Свінтон, Харві Кейтел, Едвард Нортон, Білл Мюррей, Леа Сейду, Віллем Дефо — і хоча в Берліні з’явилася лише частина зіркового списку, її цілком вистачило для забезпечення фестивалю гламурного блиску.

Фільм Андерсона, звичайно ж, схожий на масивний кремовий торт – частування, що й казати, відмінне, але стравою першої необхідності його не назвеш. Наваристому борщу з політичних та соціальних драм, які так цінуються на Берліналі, це ажурне творіння зовсім не конкурент, у тому числі й у призовому значенні. Тим не менш, треба відзначити, що декоративна витонченість і майстерність, з якими все ще молодий американець Андерсон (прописався, втім, в Європі) тче свої химерні екранні килимки, ще більше зросла і фактично уперлася в стіну досконалості. Безповітряний ляльковий будиночок, який вперто споруджується винахідливим вундеркіндом у кожному його фільмі, тут досяг епічних розмірів гранд-готелю. Далі лише «Титанік» чи криголам «Ленін».

З назви зрозуміло, що дія розгортається десь у Східній Європі — втім, аж ніяк не в Угорщині, а в країні, яка не існує, під убивчою назвою Zubrowka. Час дії – період між двома війнами, який головні шанувальники Андерсона приблизно так собі й уявляють. Або тепер уже точно точно уявлятимуть. Зображення стилізоване під австро-угорський водевільний шик у дусі шанованого режисером Ернста Любіча, найбільшого комедіографа у світі, і укладено в квадратні рамки рідко використовуваного сьогодні «звичайного» формату, який приймають інтернет-користувачі за Інстаграм. Втім, будь-яке пропоноване Андерсоном зображення справді можна видавати за вміст цієї програми, «лайки» захоплених хіпстерів гарантовані.

Причину, чому людей тягне в подібний Neverland, відкриває показаний у програмі «Форум» фільм братів Зеллнерів «Куміко, мисливець за скарбами». Дружина, що живе в нелюдській японській реальності, де людина людині гвинтик, дівчина на ім’я Куміко прагне печери снів, де і знаходить напівстерту VHS-касету з фільмом братів Коенів «Фарго». Збентежена вступним титром про те, що «дія ґрунтується на реальних подіях», вона вирішує кинути все в Токіо і вирушити в далеку, снігову Міннесоту, де персонаж Стіва Бушемі закопав під парканом валізу з доларами. Дівчина перебуває в повній впевненості, що зарита в снігу валіза, як і вигадана братами Коенами Міннесота неодмінно існує насправді. Хоча вона такий самий плід художньої уяви, як і країна Зубрівка, де затишно розташувався гранд-готель «Будапешт».


Заради улюбленого консьєржа до готелю приїжджають гості. Кадр з фільму

Погляду на афішу достатньо, щоби зрозуміти: у цьому шоу – лише зірки. На кожного зі зібраних Андерсоном акторів ставляться окремі фільми, а тут вони мелькають у кадрі, що твоя масовка. «Готель «Гранд Будапешт» має в основі свій масштабний та оригінальний задум, але втілення, на жаль, нагадує калейдоскоп окремих скетчів.

У титрах сказано, що сценарій написано з мотивів творів Стефана Цвейга. Андерсона справді давно вабить той світ – передвоєнна Європа початку ХХ століття. Декаданс вже захопив мистецтво, але життя, як і раніше, плавне, сите. Втім, на горизонті вже видно сполохи майбутніх великих потрясінь. Кульмінації дія у фільмі Андерсона досягає саме у цій точці – коли світ переходить у війну. Туга за незворотним золотим віком відчутна, хоч як намагаються творці сховати її за розудалим каскадом «номерів». Краєчок мирного життя, представлений спочатку, зображений з іронією, але з захопленням: вміли ж колись жити!

Помпезний готель “Гранд Будапешт” піднесений над полями та лісами. Він розташувався у горах вигаданої Андерсоном країни під назвою Зубрівка. Під «псевдонімом» явно прихована якась із східноєвропейських областей Австро-Угорської імперії. «Гранд Будапешт» – немовби відображення того світу. Все в ньому підпорядковане суворій ієрархії, і самосвідомість слуг, рознощиків, кухарів поки що спить. Вони обслуговують, розносять газети та товари, варять супи. А багаті панове ніжаються в термальних ваннах, їдять рябчиків і веселяться на прийомах. Усі задоволені у цьому звичному розкладі. І, до речі, «соціальний ліфт» у певній наявності: головний герой цієї сумбурної історії, мсьє Густав, почав коридорним, але вже багато років є першим консьєржем і абсолютним авторитетом для колективу та відпочиваючих «Гранд Будапешта». йф Файнс наділив свого героя фірмовим сумом, витонченістю. Комфорт постояльців – священна категорія для мсьє Густава, але він давно пізнав їхні таємниці, порочні пристрасті та дивні страхи. Консьєрж знає своє місце, але й ціну собі він знає. Особливо рясні дари перепадають йому від багатих жінок критичного віку. Деякі з них приїжджають до «Гранду Будапешту» лише заради нього – і так багато років поспіль. Навіть у цьому проявляється впорядкованість життя.

Саме зображення життя (вірніше, любовний шарж на нього), що канула в Лету, становить принадність фільму, а інтрига здається штучною. Справа крутиться навколо спадщини, залишеної мсьє Густаву його коханкою. Жінка померла, оголошення її волі викликало обурення жадібних родичів. На мсьє Густава оголосили полювання. Він змушений рятуватися втечею, і, як доля розлучає його з готелем, світопорядок дає фатальну тріщину… Тому що він був домовим, зберігачем рівноваги. Прибрали камінчик з кладки – стало осідати всю будівлю.

У строкатому хороводі переслідувачів, друзів та випадкових попутників мсьє Густава миготять кумедні, яскраві персонажі з особами найпопулярніших акторів. Парочку відчайдушних негідників зіграли Едріан Броуді (син покійної, основний конкурент мсьє Густава в суперечці за спадщину) і Віллем Дефо (головоріз-найміт), а Едвард Нортон виступив у ролі інспектора-недотепи – по ходу дії йому доводиться то захищати, то переслідувати Французи Матьє Амальрік і Леа Сейду задіяні в тих сценах, що розгортаються в особняку колишньої коханки консьєржа. Вони зіграли вишуканих слуг у аристократичному будинку. Амальрік – дворецький, весь у білому, а покоївка Клотільда ​​(Сейду) могла б прикрасити великосвітський салон. Неможливо не посміхнутися, коли сюжет приводить витонченого мсьє Густава і нас у в’язницю, а паханом є лисий татуйований тип у переконливому виконанні Харві Кейтеля. І, звичайно, чудовий незворушний Білл Мюррей у ролі такого ж, як мсьє Густав, авторитетного консьєржа з ​​іншого фешенебельного готелю. До речі, ще одна дотепна лінія фільму – вистава учасників «Товариства схрещених ключів». Значок зі схрещеними ключами (подібний до якогось масонського ордена) носить на лацкані мсьє Густав, і до пори ми не надаємо йому ніякого значення. Але варто потрапити в біду консьєржу, як йому на допомогу приходять побратими з такими ж значками! Як знаменитий лакей Джівс перебував у клубі лакеїв, так і тут статечні, навіть гордовиті консьєржі, дворецькі, рецепціоністи входять до «профспілки», де один за всіх і всі за одного.

«Готель «Гранд Будапешт» місяць тому відкривав 64 Берлінський фестиваль і змагався за призи огляду в головному конкурсі. Зізнатись, спочатку фільм викликав роздратування, здався атракціоном, зібраним заради зірок та подальшого успіху серед широкої публіки. Але члени суддівської команди виявилися людьми більш пильними та далекоглядними – вони відзначили «Готель» другим за значимістю призом фестивалю – Гран-прі журі. Тож дивіться уважніше. «Готель «Гранд Будапешт» – казка, брехня та в ній натяк. На приховані сили тихого патріархального життя по-європейському.